Часу на порятунок економіки Росії все менше

1790 Views Comment Off

Заяви, зроблені за останні дні першим, другим і наступними особами Росії на тлі найпотужнішого падіння нафтових цін і курсу рубля, свідчать про те, що будь-які нові ідеї у влади відсутні.

Судячи з усього, вони, як ні в чому не бувало, збираються продовжити і в 2016-му «антикризову терапію» минулого року – з поправкою на те, що нафтогазові доходи скоротяться ще десь у півтора рази, і явно сподіваючись, що смиренність вірнопідданих і надалі залишиться непохитною, як скеля.

Нескладні розрахунки показують, що якщо широка публіка погодиться витерпіти позбавлення 2016-го з такою ж добродушністю, як і 2015-го, це стане справжнім дивом.

Але перед тим як перейти до розрахунків, самокритично повідомлю, що помилявся, багаторазово стверджуючи, ніби падіння нафтової ціни нижче $ 40 в найближчі два-три роки малоймовірне. «Продовжую вважати, – писав я ще в грудні, – що ціни вийшли на той рубіж, нижче якого їм важко буде спуститися – принаймні, на довгий термін».

Проте ось спустилися. Якщо в цілому за 2015-й ціна бареля перевищувала $ 50, а в четвертому кварталі минулого року, хоч і знизилася, але все ж таки залишалася більше $ 40, то в першому кварталі року, що наступив, нафта, за всіма ознаками, коштуватиме доларів тридцять чи близько того. Щоб було зрозуміло, в яку епоху повертаємося, нагадаю, що це приблизно $ 20 в цінах кінця 90-х років. Приблизно за стільки барель тоді і продавався.

Передбачати середньорічну ціну нафти – справа невиграшна, але ніщо не заважає припустити, що в 2016-му російська виручка від продажу енергоносіїв ще скоротиться рази в півтора. На своєму піку, в 2013-му, вона піднімалася до $ 350 млрд. У 2014-му плавно пішла на спад, в 2015-му рухалася вниз стрімко і вийшла на рівень $ 200 млрд з невеликим, а в 2016-му опуститься, ймовірно, нижче $ 140-150 млрд. Якщо слідувати усталеною логікою «антикризової» політики влади, то всі або майже всі збитки ($ 60-70 млрд, якщо не більше) будуть знову стягнуті з пересічних громадян.

Головних способів такого стягнення – два: через інфляцію і через скорочення держвидатків. Капітани російської економіки і фінансів зараз щосили зайняті пошуками гармонійного поєднання того й іншого.

У 2015-му тринадцятивідсоткова інфляція в рази обігнала зростання номінальних зарплат, дуже допомогла казні. У 2016-му начальству підставлять плече також і пенсіонери. Ті з них, хто не працює, отримають чисто символічну індексацію пенсій, а працюючі (яких третина від загального числа) взагалі залишаться без індексацій.

Думаю, на цій ділянці довготерпіння наближається до своєї межі. Перша хвиля протестів пенсіонерів проти скасування транспортних пільг вже відбулася. Розмах і стилістика подальших виразів невдоволення будуть залежати від того, наскільки потужною стане інфляція за рік.

Навіть навколовладні оптимісти кажуть, що вона буде близько 10%. Приймемо цю цифру як мінімальну. Ціни почнуе тягнути вгору слабіючий по відношенню до іноземних валют рубль, а також і потоки грошей, які будуть надруковані для підтримки потопаючих олігархічних монстрів.

Якщо торік рівень життя знизився на одну десяту, а за більш чесного рахунку – на одну восьму, то в нинішньому один тільки інфляційний податок може опустити рівень споживання рядових людей ще майже на стільки ж.

Але це не все. У 2015-му, незважаючи на господарський спад, безробіття зростало досить помірними темпами. У 2016-му ймовірність його сплеску явно вище. Звільняти працівників будуть і в державному секторі, витрати на який знову урізують, і в приватному, що твсе гірше витримує тиск кризи. Прошарок повністю або частково безробітних, що балансують на межі бідності, який виник у 90-ті і майже розсмоктався в нульові, готується повернутися в нашу реальність.

У сукупності спад життєвого рівня в 2016-му обіцяє стати таким же, як і в 2015-му, або навіть ще більш глибоким. Теоретично можливо, хоча і абсолютно не очевидно, що люди вдруге перенесуть це з такою ж лагідністю і бєззлобієм, як і в перший. Але що їх точно буде виводити з себе, так це всілякі побори – які знову вводяться і будуть підвищуватись, всупереч найвищим клятвам податків не збільшувати.

Протести далекобійників у відповідь на дорожній збір – тільки перша ластівка. У 2016-му навряд чи обійдеться без обкладань громадян все новими данинами,що будуть винаходити в центрі і особливо в регіонах, керівництво яких відчайдушно бігає у пошуках грошей. Готовність громадян на тлі падіння доходів віддавати владі все більше, мабуть, і тут наближається до критичної межі.

Зневіра і усвідомлення неадекватності управління, що накопичуються в масах, підвищує ймовірність спалахів паніки як знизу, так і зверху. Приміром, спроб масових вилучень валютних і рублевих вкладів і відповідних заходів щодо їх заморожування. Відразу кілька механізмів путіноміки в сьогоднішній її версії просто вийдуть з ладу, якщо нафтова ціна хоча б рік протримається нижче $ 40. Ще в 2014-му така перспектива здавалася зовсім абстрактною. До кінця 2016-го вона цілком здатна стати нашою реальністю.

Чи можна від неї ухилитися? Можна, можливо. Навіть, мабуть, і не чіпаючи фундаменту системи.

Достатньо, на відміну від 2015-го, урізати на декілька трильйонів рублів не соціально-освітньо-медичні, а військово-охоронні витрати, особливо по лінії держоборонзамовлення, що просто-таки б’є в очі своїм марнотратством і неефективністю.

Домогтися скасування західних санкцій, що реально, якщо не заважати Україні відновити контроль над Донбасом.

Скасувати власних заборон, начебто продуктового ембарго, яке з особливою силою б’є по власних громадянах.

Припинити безнадійні політично й абсурдні в господарському відношенні економічні війни, на зразок боротьби з Туреччиною.

Закрити руйнівні мегапроекти, почавши з газопроводу «Сила Сибіру», який ніколи не буде рентабельним, і звільнити держменеджерів, причетних до вигадування і лобіюванню всіх подібних починань.

І, нарешті, додати хоч трохи простору для ринкових механізмів. Ступінь сьогоднішньої деградації російської економіки відчуваєш, порівнюючи післядефолтну Росію з нинішньою. І тоді, і тепер радикальна девальвація рубля різко збільшила конкурентні можливості господарських суб’єктів.

Але того разу підйом виробництва був очевидний вже кілька місяців по тому, а через півтора року після дефолту його темпи стали найвищими за всю післярадянської епоху. Зараз же, після півтора років девальвації, господарський занепад лише поглиблюється, а ознаки зростання помітні лише на небагатьох другорядних господарських ділянках.

Що потрібно, щоб те, що тут перераховано, увійшло до порядку нового року? Думаю, тільки одне: недвозначні і масові сигнали знизу про те, що запаси покірливості вичерпані. Вони, повторю, можливі, хоча і не зумовлені. Але якщо їх і цього року не буде, начальство ні на крок не відступить від шляху, яким йде два останні роки, а народ і далі буде радувати його чудесами лагідності та довготерпіння.

Сергій Шелін, оглядач ІА «Росбалт»

... ... .
404