У Карпатському регіоні гірські території займають значну частину від його загальної площі – 46,7 %, де економічний простір здебільшого характеризується високим рівнем депресивності, низьким рівнем інвестиційної привабливості і конкурентоспроможності, середнім рівнем людського розвитку, відсталістю за рівнем проблемності, умовно чистою територією за рівнем забруднення навколишнього природного середовища. Якщо у Львівській області їх питома вага становить лише 23,4 %, то у Закарпатській – це майже 90 %, Івано-Франківській та Чернівецькій відповідно – 56,6 і 36,6 %, що актуалізує нижче розглянуті питання, пов’язані з використанням їх земельно-ресурсного потенціалу.
Так, гірські райони Львівської області характеризуються високим рівнем освоєння життєвого простору, який не відповідає нормативним співвідношенням земельних угідь у гірській місцевості: до господарського використання залучено 43,4 % території, рівень розораності якої – понад 54% (у розвинутих країнах Європи – не перевищує 35%); лісистість становить близько 55 %, що недостатньо згідно з принципами сталого землекористування. Дисбаланс між площами певних категорій земельних ресурсів і значна кількість суб’єктів, яким передані в управління значні масиви земельних ресурсів, зумовлюють нераціональне, часто надмірне антропогенне та техногенне навантаження на землі, погіршення екологічного стану довкілля. Земельні ресурси використовуються неефективно, екологічний стан ґрунтів не відповідає вимогам сталого землекористування.
Тому насторожує низка проблемних питань, пов’язаних з охороною та раціональним використанням земель, які потребують вирішення відповідно до сучасних викликів.
- Високий рівень сільськогосподарської освоєності та розораності території. Сільськогосподарська освоєність гірських територій Львівської області становить близько 40 % – тоді як у європейських країнах відповідний показник не перевищує 36 %. Найбільшу сільськогосподарську освоєність мають землі Дрогобицького та Старосамбірського районів. На одного жителя гірської зони припадає в середньому 0,81 га сільськогосподарських угідь та 0,42 га ріллі. Ступінь розораності земель значною мірою характеризує їх екологічну стійкість і тому перевищення екологічно допустимого рівня, яке простежується у гірських районах Львівської області, матиме негативні наслідки.
- Погіршення структури сільськогосподарських угідь. Станом на 2015 р., порівняно з 2000 р., площа ріллі зменшилася на 1,01 тис. га (0,9 %), площі під пасовищами – на 3,2 тис. га (5,6 %), під багаторічними насадженнями – на 0,21 тис. га (6,2 %).
- Екстенсивна модель виробництва сільськогосподарської продукції. Земельні площі, що обробляються, використовуються екстенсивно, оскільки вноситься недостатня кількість органічних і мінеральних добрив, зовсім не проводиться корінне поліпшення лук і пасовищ. Більшість господарств припинили активну природоохоронну діяльність через відсутність фінансових та матеріально-технічних ресурсів, або ж – через відсутність мотивації. Це, зокрема, спричинило зниження і без того низької (у порівнянні з середньообласними значеннями) урожайності окремих сільськогосподарських культур. Врожайність зернових становить в середньому 34,3 ц/га.
- Досить скромні результати гірського сільського господарства. Гірські райони постійно недоодержують ефект від сільськогосподарського землекористування, адже рілля в цій зоні розміщена на крутих схилах з малопродуктивними та деградованими ґрунтами. Рентабельність сільськогосподарської продукції має негативну динаміку. Продукція гірського сільського господарства не відповідає міжнародним вимогам якості та безпеки, оскільки майже повністю виробляється господарствами населення, які обмежені матеріальними, фінансовими, технологічними та інформаційними ресурсами. Для гірських селянських господарств проблематичним є отримання дотаційних коштів на відтворення виробництва.
- Реалізація програм державної підтримки відбувалась без чіткого механізму розподілу коштів і контролю за їх використанням. Державна підтримка сільгоспвиробників в 11 грн на 1 га сільськогосподарської продукції означало, що ОСГ гірських районів залишались наодинці з низкою проблем соціально-економічного та екологічного характеру.
- Якісний стан земель щороку погіршується, що не сприятиме піднесенню ефективності сільськогосподарського виробництва як на теперішній час, так і в перспективі. Не здійснюються необхідні заходи по захисту ґрунтів від ерозії. Суспільні блага на кшталт підтримання екологічної рівноваги, що повинні створюватися у процесі сільськогосподарського виробництва, продукуються недостатньо, а сімейний тип господарювання, який найбільше зорієнтований на створення цих благ, не отримує належного розвитку. Як результат, має місце стійка тенденція до погіршення якісного стану ґрунтів, зокрема зменшення вмісту гумусу, фосфору і калію. Щорічно з кожного гектара орних земель зноситься у середньому 16,3 т родючого ґрунту. Загальний баланс елементів живлення у землеробстві території вже протягом багатьох років залишається від’ємним. Питання збереження та підвищення родючості ґрунтів вирішується незадовільно, оскільки має місце різке зниження внесення органічних і мінеральних добрив.
- Повноцінний облік та моніторинг стану земельних ресурсів, тобто у повному обсязі, своєчасно й відповідно до вимог чинного законодавства, не ведеться.
- Інтенсивно розвиваються ерозійні процеси. Ця проблема є надзвичайно актуальною для регіону і водночас складною для виконання. Більше того, відповісти на питання: «Які реальні масштаби площ з небезпечним проявом ерозії на території регіону?» – складно, позаяк протягом останніх років призупинилось виконання програм з охорони ґрунтів від ерозії, в цілому моніторинг ерозії ґрунтів, інвентаризація їх середньо- і сильноеродованих відмінностей. Водночас територія регіону потерпає від повеней, масштабних паводків. Проте, на жаль, цільові програми для виконання завдань екологічного моніторингу території відсутні.
Вище зазначені проблеми зумовлюють надмірну ресурсоємність сільськогосподарської продукції, високий рівень ерозії ґрунтів, деградацію земель.
Пріоритетними стратегічними напрямами і завданнями у використанні зе-мельних ресурсів гірських районів Львівської області пропонується вважати наступні.
- Оптимізація фонду земельних ресурсів і системи землекористування:
– провести інвентаризацію і сертифікацію всіх земель, водних ресурсів, надр, земель у межах населених пунктів. Ми позиціонуємо облік і моніторинг стану земельних ресурсів як визначальну, рушійну й стимулюючу передумову у досягненні зрушень у соціально-економічному розвитку гірських територій. Облік, що враховує площу і сучасну якість земельних ресурсів, їх місце розташування й використання тощо – це та сфера, яка першочергово потребує аудиту і цілковитого відображення у земельному кадастрі відповідних районів. Це дозволить: вибудувати дієву систему управління землекористування; підвищити відповідальність у системі земельних правовідносин; ефективно і цілеспрямовано вкладати кошти; впорядкувати законодавчу базу. Лише таким чином можна змінити характер ведення господарської діяльності та покращити інвестиційний клімат в гірських регіонах. В протилежному випадку проблема залучення інвестицій залишатиметься невирішеною;
– визначити раціональну структуру земельних ресурсів: а) з урахуванням соціально-економічних потреб і перспектив розвитку, інвестиційної привабливості, норм екологічної стійкості територій; б) виходячи з необхідності резервування земель для природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного використання, розширення мережі природоохоронних територій, збільшення частки земель природоохоронного призначення до 20 %; збільшення лісистості шляхом створення лісонасаджень на низькопродуктивних землях і розширення водо- та полезахисних лісонасаджень (з доведенням у перспективі лісистості території до 65 %. З урахуванням цього провести зонування території гірських районів;
– завершити роботи зі встановлення меж населених пунктів та земель природно-заповідного, оздоровчого та рекреаційного призначення (державна інвентаризація земель; розмежування земель державної і комунальної власності; встановлення меж територій природоохоронного, рекреаційного, історико-культурного призначення, меж земель населених пунктів, насамперед, міст, віднесених до курортних);
– визначити систему норм і стандартів користування сільськогосподарсь-кими землями, лісовими та водними ресурсами, надрами, забудованими землями, рекреаційними зонами тощо і забезпечити їх неухильне дотримання;
– здійснити заходи щодо впорядкування деградованих ландшафтів з подальшим використанням їх для нового будівництва, зокрема, для потреб рекреації, організаційний каркас котрої на сьогодні слабо організований;
– законодавчо запровадити систему економічного стимулювання збільшення площі земель природоохоронного та рекреаційного призначення, заохочення заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва територій, скорочення площ земель, що знаходяться в інтенсивному сільськогосподарському використанні шляхом переведення їх у природні кормові угіддя та землі природно-заповідного фонду з метою більш раціонального їх використання і збереження;
– запровадити систему моніторингу гірських територій. Це сприятиме за-побіганню надзвичайних ситуацій, насамперед паводків і зсувів, а також забрудненню довкілля;
– прийняти Закон України «Про зонування земель» відповідно до положень ст.180 Земельного кодексу України. Це сприятиме впровадженню так званого гнучкого зонування, що передбачає встановлення правового режиму кожної конкретної ділянки, максимально враховуючи при цьому обмеження землекористування, зумовлені її природними особливостями.
- Ефективне використання земельних ресурсів:
– оптимально застосовувати та збалансовано використовувати технології, спрямовані на розширене відтворення родючості ґрунтів, охорону земель, виробництво екологічно чистої продукції;
– запровадити механізми стимулювання раціонального землекористування та охорони земель (розроблення механізму пільгового кредитування екологічних проектів у сфері землекористування та їх часткового фінансування з коштів природоохоронних фондів; надання податкових пільг громадянам і юридичним особам, які за власні кошти покращують показники агроекологічного стану ґрунтів, проводять їх рекультивацію; поширення практики звільнення землекористувачів від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення стану земель згідно із погодженими з органами землеустрою проектами);
– забезпечити моніторинг сільських селітебних територій (проведення моніторингу особистих селянських господарств для визначення агроекологічного стану ґрунтів, якості сільськогосподарської продукції, що вирощується на присадибних земельних ділянках, з метою надання конкретних рекомендацій щодо забезпечення їх екологічної безпеки; запобігання забрудненню ґрунтів твердими та рідкими побутовими відходами, ліквідації наявних стихійних сміттєзвалищ, захаращеності придорожніх та лісових масивів, санітарних зон водних об’єктів; використання сівозміни, що дозволить зменшити норми внесення добрив; поширення екологічних знань через засоби масової інформації, публікації науково-популярного характеру в регіональних виданнях, проведення семінарів на місцевому та регіональному рівнях, активно залучаючи органи місцевого самоврядування).
- Досягнення екологічної безпеки сільського господарства гірських територій:
– орієнтувати сільське господарство на реалізацію у своїй діяльності суспільно-екологічних інтересів (запровадити адміністративні та економічні важелі, які б попереджували екологодеструктивні процеси внаслідок ведення сільського господарства, особливо щодо дотримання сівозмін, оптимальної структури угідь, агротехніки, ведення тваринництва; заохочувати сільгоспвиробників до залуження, створення культурних пасовищ і залісення деградованих і малопродуктивних земель; ввести спеціальний платіж за зміну ландшафтів, який повинен мати компенсаційний характер. Європейська ландшафтна конвенція (ЕТS № 176), ратифікована Законом України № 2831-IV від 07.09.2005 р., зобов’язує інтегрувати ландшафтну складову в усі галузеві стратегії розвитку, які мають прямий або непрямий вплив на змінювані території. Тут наголошується на вагомому суспільному значенні ландшафту як ключового елемента добробуту людини і суспільства, ресурсу сприяння економічній діяльності, складової культурної спадщини, а тому потребує вироблення правил щодо охорони і регулювання їхнього сталого розвитку як національного надбання. Це, зокрема, вимагає: а) ідентифікації та оцінки якості ландшафтів на всій території регіону (враховуючи унікальні, звичайні та деградовані частини); б) створення ландшафтних баз даних і забезпечення їх доступності; в) формування цілей та критеріїв якості ландшафтів; г) вибору інструментів реалізації ландшафтної політики);
– сприяти сільгоспвиробникам у сертифікації продукції, процесів, систем управління за міжнародними стандартами ISO 9000 (менеджмент якості), ISO 14000 (менеджмент охорони навколишнього середовища), ISO 22000 (менедж-мент безпеки), ISO 26000 (соціальна відповідальність);
– підвищувати родючість ґрунтів (здійснення агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення; здійснення комплексу протиерозійних заходів ; запровадження екологобезпечних та науково обґрунтованих систем землеробства; утилізація гною за анаеробною технологією, що дозволяє заощаджувати земельні площі, збільшити обсяги виробництва органічних добрив, отримати електро- та теплову енергії як резервне джерело електрики та опалення);
– удосконалювати систему землеробства (розробка економічних стандартів і технологічних нормативів раціонального використання та охорони земельних ресурсів (зокрема, стандартів і нормативів щодо оптимізації структури агроландшафтів); технологічного використання сільськогосподарських угідь; деградаційних процесів ґрунтів; режимного використання земель (охоронні, санітарні, захисні зони особливого режиму);
– налагоджувати виробництво органічної продукції (проведення ґрунтових агрохімічних досліджень з метою встановлення еколого-токсикологічного рівня локальних природних ресурсів; спрямування суб’єктів господарювання на органічне землеробство; забезпечення фінансової та інституційної підтримки запровадження органічного землеробства (пільги й дотації, агрономічне обстеження земель, підготовка кадрів, формування відповідної матеріально-технічної бази, заходи з будівництва переробних підприємств, формування ринків збуту, реалізації та захисту недобросовісної конкуренції, сертифікація та маркування продукції аграрного сектору тощо). При створенні необхідних умов можливе збільшення частки екологічно чистої сільськогосподарської продукції в регіоні до 30-40 % від її загального обсягу