Українське кіно переживає справжнє відродження, демонструючи світові свою унікальність, глибину та різноманіття. Останні роки стали свідками появи фільмів, які не лише здобули визнання на міжнародних кінофестивалях, але й зуміли завоювати серця широкої аудиторії в Україні. Від глибоких драм і історичних епопей до витончених комедій та захопливих детективів — сучасне українське кіно пропонує широкий спектр жанрів, кожен з яких розкриває власну історію, погляд на світ та ідентичність. Ці фільми не лише розважають, але й змушують задуматись, спонукають до рефлексії, відображаючи суспільні зміни та виклики, з якими стикається країна. Вони стають дзеркалом, у якому відбивається сучасна Україна, її минуле, сьогодення та погляд у майбутнє.
Ціна правди
“Ціна правди” (2019) – це історичний трилер режисерки Аґнешки Голланд, який розповідає про валлійського репортера Ґарета Джонса. Він першим відкрив західному світу правду про Голодомор в Україні 1932-1933 років. Журналіст ризикує своїм життям, подорожуючи до Радянського Союзу, де виявляє жахливу правду про геноцид українців.
Віддана
“Віддана” (2020) — це український фільм, заснований на романі “Фелікс Австрія” Софії Андрухович, який розгортається у XIX столітті в австро-угорській Україні, у місті Станіславів. Це повнометражний дебют Христини Сиволап, у центрі сюжету — історії двох жінок, їхнє кохання, ревнощі та трагічне минуле. Фільм став важливим доповненням до сучасного українського кіно, досліджуючи теми ідентичності та історичної пам’яті.
Гуцулка Ксеня
“Гуцулка Ксеня” — це мюзикл 2019 року, режисура та сценарій Олени Дем’яненко, заснований на однойменній опереті Ярослава Барнича. Фільм розповідає історію американця українського походження Яра, який приїжджає в Україну, аби одружитись та успадкувати майно за умови одруження з українкою. Він зустрічає Ксеню, яка міняє його плани.
Брама
Унікальність і глибина українського кіно особливо відчутні у фільмі “Брама”, який вийшов на екрани в 2017 році, ставши одним із яскравих прикладів сучасної української кінематографії. Ця картина, знята режисером Володимиром Тихим на основі сценарію, написаного ним самим та Павлом Арьє, занурює глядачів у містичний світ, пов’язаний з Чорнобильською зоною відчуження.
“Брама” представляє собою густий коктейль жанрів, що включає елементи детективу, драми, жахів, комедії, трилера та фентезі. Центральною фігурою сюжету є баба Пріся — неординарна особистість, що вміє спілкуватися з русалками, використовує галюциногенні гриби та має непросте минуле, зокрема, у воєнні роки вона зарізала дванадцятьох есесівців. Її родина, що складається з онука Вовчика і доньки Слави, живе поруч, намагаючись зберегти звичайний спосіб життя попри містичне попередження про майбутню катастрофу.
Погані дороги
Фільм “Погані дороги” (2020) Наталії Ворожбит відкриває перед глядачами сувору реальність війни на сході України, оповідаючи через чотири взаємопов’язані історії. Створений на основі однойменної п’єси, сценарій якої режисерка спочатку написала російською мовою для Лондонського театру “Королівський двір”, фільм занурює у вир подій, пов’язаних з російсько-українською війною. Кожна новела відкриває перед глядачами різні аспекти життя в зоні конфлікту, від особистих трагедій до абсурдних ситуацій, які виникають на тлі воєнних дій.
Характерним є те, що більша частина фільму знята російською мовою, однак для українського прокату стрічку було продубльовано українською. Це свідчить про спробу режисерки максимально аутентично передати реалії регіону, де події фільму відбуваються. Водночас фільм став знаковим для українського кіно, адже він не лише зосереджує увагу на актуальних соціальних проблемах, а й демонструє високу майстерність українських кінематографістів.
Кіборги
Фільм “Кіборги” (2017) від режисера Ахтема Сеітаблаєва та сценаристки Наталії Ворожбит – це не просто військова драма, а глибока розповідь про героїзм, витримку та любов до Батьківщини. Центральна сюжетна лінія обертається навколо оборони Донецького аеропорту під час війни на Донбасі, висвітлюючи історії різних персонажів, які об’єдналися заради спільної мети – захистити рідну землю від агресора.
Фільм демонструє різні аспекти життя на фронті – від філософських роздумів про сенс війни та особисту мотивацію бути частиною неї до героїчних і трагічних моментів, які випробовують дух та волю солдатів. Персонажі фільму, кожен зі своєю унікальною історією та характером, відображають різноманіття українського суспільства та його спільне прагнення до свободи і незалежності.
Додому
Фільм “Додому” (2019) — це глибока драма про батька і сина з кримськотатарської родини, які намагаються повернути тіло старшого сина додому в Крим для поховання після його загибелі. Режисером та сценаристом стрічки виступив Наріман Алієв, для якого це повнометражний дебют. Головні ролі виконали Ахтем Сеітаблаєв та Ремзі Білялов. Виробництво фільму підтримано Міністерством культури України, яке надало 80% від загального бюджету у розмірі ₴20 млн.
Зйомки проходили у Києві та різних локаціях Миколаївської області, включно з озером Сиваш. Світова прем’єра відбулася на Каннському міжнародному кінофестивалі у програмі «Особливий погляд», а в Україні фільм отримав Гран-прі «Золотий Дюк» на Одеському міжнародному кінофестивалі.
Вулкан
Фільм “Вулкан” (2018) — це драмедійна копродукція України, Німеччини та Монако, яка стала режисерським дебютом Романа Бондарчука. В основу сюжету лягла історія перекладача ОБСЄ, Лукаса, котрий виявляється у незвичайному для себе світі під час місії на кордоні з окупованим Кримом. На шляху героя виникають непередбачувані ситуації, які відкривають йому незнайомі аспекти життя в Україні.
Сценарій фільму був відзначений на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова”, а сам проєкт отримав державну підтримку від Держкіно України. Стрічка пройшла через численні міжнародні кінофестивалі, демонструючи перспективність та талант українських кінематографістів на світовій арені.
Стоп-Земля
“Стоп-Земля” — це український ігровий фільм 2021 року від режисерки Катерини Горностай, який веде розмову про юність, перше кохання та пошук себе через призму повсякденного життя героїв. Головна героїня, Маша, намагається знайти своє місце у світі, переживаючи звичайні підліткові драми та радощі разом зі своїми друзями Яною та Сєнею. Фільм порушує тему підліткових переживань та закоханості, акцентуючи увагу на інтимних моментах дорослішання.
Проєкт фільму пройшов через низку пітчингів та конкурсів, отримавши фінансування від різних державних і недержавних фондів України. Зокрема, він став переможцем конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю та отримав підтримку від Українського культурного фонду та Держкіно.
Пофарбоване пташеня
“Пофарбоване пташеня” (2019) — це чесько-словацько-український фільм, знятий Вацлавом Мархоулом, який здобув значне визнання на міжнародній арені, включаючи участь у низці престижних кінофестивалів та номінацію на премію “Оскар” від Чехії за найкращий міжнародний художній фільм. Фільм відзначається унікальним використанням міжслов’янської мови для діалогів, що створює денаціоналізований простір, де відсутні культурні відмінності між персонажами. Ця особливість надає стрічці універсальне звучання та допомагає уникнути стереотипізації націй.
Сюжет фільму розгортається під час Другої світової війни і розповідає історію молодого єврейського хлопчика, який подорожує східноєвропейським континентом, намагаючись вижити в надзвичайно ворожому та жорстокому світі. Події, які відбуваються з головним героєм, розкривають теми людської жорстокості, самотності та пошуку сенсу життя в умовах абсурду і війни.
Іній
“Іній” — це копродукційна литовсько-французько-українсько-польська воєнна драма 2017 року, режисером якої є Шарунас Бартас. Фільм розповідає про подорож молодої литовської пари, Рокаса та Інґи, які добровільно вирушають в зону бойових дій на Донбасі з метою доставки гуманітарної допомоги. По дорозі вони стикаються з жорстокістю війни та власними емоціями, намагаючись знайти союзників та прихисток у засніженому, воєнному регіоні.
Українські шерифи
“Українські шерифи” — це документальний фільм 2015 року, що висвітлює повсякденне життя двох самообраних охоронців порядку в маленькому селі Стара Збур’ївка в Україні. Головні герої — 50-річний Віктор Кривобородько і 44-річний Володимир Рудьковський, які виконують функції міліціонерів і соціальних працівників, вирішуючи побутові спори, шукаючи потопельників, та займаючись іншими справами громади. Ця робота стає особливо складною та небезпечною з початком війни в регіоні.
Фільм став переможцем Спеціального призу журі за найкращий повнометражний документальний фільм на Амстердамському міжнародному документальному кінофестивалі 2015 року та отримав визнання як “Найкращий український неігровий фільм 2016 року” за версією Премії НСКУ 2017.
У фільмі знялися відомі актори, зокрема Ванесса Параді у ролі французької журналістки та Анджей Хира у ролі Андрія. Сценарій написали сам Шарунас Бартас разом з Анною Коен-Янай.
Мої думки тихі
“Мої думки тихі” — це трагікомедія 2019 року, яка стала дебютною повнометражною роботою українського режисера Антоніо Лукіча. Сюжет обертається навколо молодого звукорежисера Вадима Ротта, який намагається записати звуки тварин для відеогри і вирушає в подорож Україною разом зі своєю ексцентричною матір’ю. Ця подорож обертається низкою комічних і одночасно драматичних ситуацій, які розкривають взаємини між персонажами.
Фільм отримав визнання не тільки в Україні, а й на міжнародному рівні, зокрема завдяки своїй оригінальності, глибині сюжету та високому рівню акторської гри. У головних ролях виступили Ірма Вітовська та Андрій Лідаговський, чия майстерність додала фільму особливого шарму.
Фільм став одним з переможців Десятого пітчингу Державного агентства України з питань кіно та отримав державну фінансову підтримку, що дозволило реалізувати проект на високому рівні.
Памфір
Фільм “Памфір” (2022) режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука є дебютним повнометражним проектом, що здобув визнання на міжнародному рівні, зокрема, своєю прем’єрою на 75-му Каннському кінофестивалі. Історія розгортається навколо Леоніда, якого викликають додому обставини, змушуючи його відновити зв’язок із родиною. Фільм видається як інтенсивне занурення у глибокі соціальні та моральні дилеми, водночас відображаючи етнічну і культурну ідентичність України.
Створення картини стало можливим завдяки спільним зусиллям України, Франції, Польщі, та Чилі. За сценарієм та режисурою стоїть Дмитро Сухолиткій-Собчук. У проєкті брали участь відомі актори, серед яких Олександр Яцентюк, Римма Зюбіна, та Соломія Кирилова. Фільмування відбувалося в українському селі Сарата Вижницького району Чернівецької області, де було втілено автентичний дух регіону.
Атлантида
“Атлантида” (2019) — це український фільм, який занурює глядачів у постапокаліптичний світ Донбасу у 2025 році, через рік після перемоги України у війні з Росією. Ця територія стає непридатною для життя, а оточуюче середовище спустошене до такої міри, що відновлення здавалося б неможливим. Валентин Васянович, який виступив у ролях режисера, оператора, сценариста та продюсера фільму, створив картину, в якій через долі своїх героїв розповідає про складність повернення до мирного життя після довгих років конфлікту.
Головний герой фільму, Сергій, є ветераном війни, який влаштовується водієм і долучається до волонтерської діяльності з пошуку та перепоховання трупів. Фільм показує його зустрічі з різними людьми, які також намагаються адаптуватися до нових реалій життя в зоні конфлікту. Сергій знайомиться з Катею, волонтеркою, що стає ключовою фігурою у його житті. Події розгортаються на фоні спустошеної війною території, що ставить під сумнів можливість її відновлення.
ПЛЕМ’Я
Фільм “Плем’я” (2014) Мирослава Слабошпицького представляє собою унікальне кінематографічне творіння, вражаюче своєю неповторністю і глибиною. Ця драма розгортається в інтернаті для людей з вадами слуху, де головний герой Сергій опиняється втягнутим у кримінальну організацію “Плем’я”, що управляється ватажком Королем. Сюжет фільму відкриває перед глядачами сувору реальність життя в закритому співтоваристві, де любов, насильство та боротьба за владу переплітаються з трагічною неминучістю.
Фільм вирізняється відсутністю діалогів і повністю базується на жестовій мові, що не супроводжується субтитрами. Такий підхід робить “Плем’я” особливо вразливим і інтенсивним досвідом для глядача, вимагаючи повної зосередженості та емпатії. Структура фільму та його візуальна мова висвітлюють ізольованість та іншість спільноти глухих, водночас підкреслюючи універсальність людських емоцій та досвіду.
ДОНБАС
“Донбас” (2018) — драматичний фільм від Сергія Лозниці, який розкриває реалії життя на окупованих територіях сходу України. Структурований як збірка епізодів, фільм показує ситуації, засновані на реальних подіях та відео з інтернету, реконструюючи справжні події в умовах війни та окупації. Фільм знято переважно російською мовою, але для українського кінопрокату було створено багатоголосе озвучення українською. “Донбас” став національним претендентом від України на премію “Оскар” у категорії “Найкращий фільм іноземною мовою”
Герой мого часу
“Герой мого часу” (2018) — це українська комедія, режисером якої є Тоня Ноябрьова. Фільм розповідає про молодого хлопця на ім’я Жорик, який приїжджає до столиці в пошуках кращого життя. Переживаючи різні пригоди, він намагається знайти сенс свого існування, роботу та кохання, але стикається з труднощами через соціальні розриви. Фільм є дебютним повнометражним проектом Ноябрьової, знятий на основі її короткометражки 2012 року
Чорний ворон
“Чорний ворон” (2019) — історична драма за мотивами роману Василя Шкляра, розповідає про боротьбу українських повстанців проти більшовиків у Холодному Яру в 1920-х. Центральна фігура, Іван Чорноус, прозваний “Чорним Вороном”, веде повстанців проти окупантів, намагаючись захистити українську землю і культуру. Фільм вироблено “Студією 1+1” та вийшов у прокат 5 грудня 2019 року
Поводир
“Поводир” (2014) — історична драма Олеся Саніна, розкриває долі американського хлопчика та сліпого українського музиканта в Радянській Україні напередодні Голодомору. Фільм занурює у часи індустріалізації, колективізації, показуючи наслідки репресій. Український Оскарівський комітет обрав “Поводир” представляти Україну у номінації “Найкращий фільм іноземною мовою” на премію “Оскар” 2015, хоча фільм не потрапив до короткого списку.
Іван Сила
Фільм “Іван Сила” (2013) режисера Віктора Андрієнка заснований на книзі Олександра Гавроша і розповідає про Івана Фірцака з Закарпаття, який здобув славу найсильнішої людини світу. Фільм показує його життєвий шлях, випробування і перемоги, наголошуючи на важливості чесності та сили духу. Головні ролі у фільмі виконали Дмитро Халаджі та Василь Вірастюк
Зима у вогні
“Зима у вогні” (2015) — це документальний фільм, який занурює глядача в події Революції гідності в Україні, показуючи 93-денний період зими 2013—2014 років. Фільм розкриває рух за громадянські права, який переростає в революцію, підтриману мільйонами людей. Режисером стрічки є Євген Афінеєвський, а прем’єра відбулася на Венеційському кінофестивалі. Фільм був номінований на премію “Оскар” у категорії “Найкращий документальний повнометражний фільм”.
Земля блакитна, ніби апельсин
“Земля блакитна, ніби апельсин” (2020) Ірини Цілик – це документальний фільм про сім’ю, що живе в “червоній зоні” Донбасу під час війни. Ганна та її четверо дітей створюють фільми про своє життя в умовах конфлікту, знаходячи у мистецтві силу та надію. Фільм висвітлює, як війна впливає на буденне життя та водночас показує, що родина зберігає оптимізм та креативність
Припутні
“Припутні” (2016) — це українська комедія про Юру, невдаху в амурних стосунках, який вирішує змінити своє життя, сподіваючись продовжити знайомство з чарівною Свєткою. Їхній шлях веде до села Припутні, де не ловить мобільний зв’язок, а життя тече по-іншому. Фільм режисера Аркадія Непиталюка відзначається оригінальним сюжетом і життєвими ситуаціями, які викликають як сміх, так і роздуми про українську ідентичність.
Моя бабуся Фані Каплан
Фільм “Моя бабуся Фані Каплан” (2016) розповідає про історію Фанні Каплан, яка після виходу з в’язниці у 1917 році починає роман з лікарем Дмитром Ульяновим. Через рік її звинувачують у замаху на Володимира Леніна. Фільм досліджує теми біографії, драми, історії та мелодрами, пропонуючи глядачам зануритись в контекст революційних подій початку ХХ століття
Вусатий фанк
“Вусатий фанк” — це український документальний фільм, який занурює глядачів у “золоту еру” української попмузики 1970-х років. Фільм досліджує вплив західної музики на українські вокально-інструментальні ансамблі того часу, які стали символом культурного опору радянській ідеології. Ця стрічка пропонує унікальний погляд на музичну індустрію України, показуючи історії різних гуртів та їх внесок у розвиток української музики.
Стрімголов
“Стрімголов” — це українська психологічна драма, яка дебютувала в кінотеатрах 9 листопада 2017 року. Цей фільм є повнометражним режисерським дебютом Марини Степанської і залучив увагу завдяки своєму глибокому зануренню в життя головних героїв, які опинилися на роздоріжжі життєво важливих виборів у “героїчний час”. Знімальна група фільму складалася з відомих імен в українському кінопросторі, зокрема режисер і сценарист Марина Степанська, оператор Себастьян Талер та композитор Микита Мойсеєв, що створили унікальну і зворушливу кінематографічну розповідь.
Фільм “Стрімголов” розповідає про Антона, музиканта-вундеркінда, який повертається до України після двох років навчання за кордоном і піврічного лікування алкогольної залежності, і Катю, яка стоїть перед вибором між від’їздом до Берліна зі своїм бойфрендом і новою зустріччю з Антоном, що кардинально змінює її життя. Ці персонажі змушені робити вибір у складних умовах сучасного Києва, розкриваючи при цьому теми особистісного зростання, любові, відповідальності та пошуку себе.
Ми є Ми поруч
“Ми є Ми поруч” — це українська мелодрама, режисурована Романом Балаяном, яка вийшла на екрани в липні 2021 року. Фільм зазначається як перша режисерська робота Балаяна, знята українською мовою, і відзначається за його повернення до кінематографії після 12-річної перерви. Сюжет стрічки розгортається навколо раптової зустрічі хірурга та загадкової дівчини, що кардинально змінює їх життя, наповнюючи їх глибокими почуттями і роблячи їх сенсом одне для одного.
Роман Балаян обрав для головних ролей Ахтема Сеітаблаєва та Катерину Молчанову, зазначивши, що вибір Молчанової був зроблений ним негайно після перегляду фільму, де вона зіграла Фані Каплан, в той час як Сеітаблаєв запропонував себе на роль, що спочатку була відведена іншому актору.
Особливістю “Ми є. Ми поруч” є його чорно-біла зйомка, що, за словами критиків, надає фільму особливу атмосферу і візуальну виразність. Цікаво, що майже весь фільм здається завмерлим у часі, з персонажами, які блукають містом, говорять, мовчать, фотографуються і насолоджуються моментами в літніх кав’ярнях старого Києва, але фінальні 10 хвилин пропонують неочікуваний сюжетний поворот, надаючи фільму майже детективну інтригу. Рецензенти відзначають, що сила фільму криється не в діалогах, а в зображенні тонких емоційних станів героїв, підкресленому чорно-білим кольором.
Людина з табуретом
“Людина з табуретом” (2019) — це український документальний фільм, який відображає подорожі та життя Леоніда Кантера, відомого українського режисера та мандрівника. Прем’єра фільму відбулася 21 лютого 2019 року. Режисером проєкту став Ярослав Попов. Стрічка розповідає історію групи мандрівників, яка вирушає у подорож із метою донести табурет з київської кухні до мису Горн та встановити його на березі Тихого океану. Леонід Кантер, ініціатор експедиції, знімав на камеру усе навколо, перетворюючи своє життя на фільм, де він виступав як головний герой та режисер.
Роботу над фільмом розпочато у весні 2018 року з ідеєю повернення до теми мандрів після виснажливої війни. Проєкт створювався за участю Леоніда та Ярослава Попова як продюсерів. Після смерті Кантера 4 червня 2018 року, команда вирішила завершити фільм у його пам’ять, перетворивши його на біографічну історію мандрів та життя Кантера.
Гніздо горлиці
“Гніздо горлиці” (2014) — це українська драма, що занурює глядача в глибоке розуміння теми трудової міграції. Фільм, знятий Тарасом Ткаченком, розкриває життя Дарини, яка відправляється на заробітки в Італію, щоб забезпечити краще майбутнє своїй родині. Проте, повернувшись додому, вона стикається з новими викликами та вибором між своїм минулим і майбутнім. Фільм висвітлює не лише фізичні труднощі та моральні дилеми, з якими зіштовхуються мігранти, але й глибокі емоційні зв’язки, що формуються на чужині.
Виробництво фільму стикнулося з численними труднощами, зокрема, з призупиненням через недофінансування та втратою одного з ключових акторів, Віталія Линецького, що призвело до зміни кінцівки стрічки. Зйомки відбувалися переважно в Україні, з італійською частиною, знятою у Генуї.
Рівень чорного
“Рівень чорного” (2017) — це українська драма, режисура та сценарій якої належать Валентину Васяновичу. Фільм занурює глядача у життя весільного фотографа Костянтина, який стикається з серйозною життєвою кризою після досягнення 50-річного віку. Все, до чого він був прив’язаний, поступово зникає з його життя, залишаючи його зі старим котом, паралізованим батьком, та спогадами про минуле, зафіксованими на слайдах. Весь свій професійний шлях він присвятив фотографуванню чужого щастя, що з часом перетворилося на звичайну рутину.
Проєкт було представлено на 8-му Одеському міжнародному кінофестивалі, де він брав участь у міжнародній та національній конкурсних програмах. Фільм отримав обмежений прокат в Україні 31 серпня 2017 року, а виробництво підтримала Arthouse Traffic за сприяння Держкіно України.
Дике поле
“Дике поле” — це українсько-нідерландсько-швейцарський фільм 2018 року, заснований на романі “Ворошиловград” Сергія Жадана. Ця стрічка стала дебютною режисерською роботою Ярослава Лодигіна. У центрі сюжету — історія Германа, який повертається на Донбас, щоб захистити сімейний бізнес. Фільм досліджує теми боротьби за своє та пошуку особистого щастя в умовах соціальних змін.
Штольня
“Штольня” (2006) — це перший український україномовний трилер, який розповідає про групу студентів-археологів, що натрапляють на старовинний ідол Перуна у підземеллях під час літньої практики. Фільм вважається першим незалежним суто комерційним проєктом, знятим українською мовою для широкої глядацької аудиторії. Сюжет фільму занурює глядача в атмосферу жаху та виживання в закритому просторі штольні, де студенти стикаються з низкою небезпечних викликів.
Зелена кофта
“Зелена кофта” (2013) — український психологічний трилер, режисером якого є Володимир Тихий. Фільм розкриває історію зникнення маленького хлопчика та боротьбу його старшої сестри за справедливість у сучасній Україні, висвітлюючи теми корупції та байдужості суспільства. Особливістю є використання яскравих кольорів, які стають подразниками для подій у фільмі. Міжнародна прем’єра відбулася на Сан-Себастьянському міжнародному кінофестивалі.
Українські фільми 2024 року, які вийшли або мають вийти
2024 рік обіцяє бути насиченим на яскраві українські кінопрем’єри, від комедій до драм і документальних стрічок, кожен зможе знайти щось для себе.
- Як там Катя?
- Інший Франко
- Я, “Побєда” і Берлін
- Лишайся онлайн
- Ти мене любиш?
- Я і Фелікс
- Назавжди-назавжди
- Будинок “Слово”. Нескінчений роман
- Редакція
- 20 днів в Маріуполі
- Уроки толерантності