Почнімо говорити про розвиток гірських територій по-новому

271 Views Comment Off

Ірина Колодійчук

27 жовтня 2016

На жаль, гірські райони України формують проблемні території і законодавчо не охоплені цілісністю для досягнення особливих для них цілей розвитку. Існує множина фактично автономних суб’єктів управління, які в силу інституційних підстав не спроможні реалізувати єдину гірську політику. У Європі, навпаки, така політика успішно реалізується. Вона визначає та орієнтується на можливості для майбутнього, мобілізуючи й стимулюючи недостатньо (чи неефективно) використаний потенціал.

Інша важлива проблема – формування дієздатної системи управління розвитком гірських територій, що дозволить побудувати структуровану, стабільну економіку в їх межах. В сучасних умовах, коли проводиться реформування адміністративно-територіального устрою країни, має місце тенденція до змін в організаційній системі управління. Відштовхуючись від того, що суб’єкт управління повинен якомога більше відповідати об’єкту, вважаємо, що вдосконалення системи управління гірських територій має максимально враховувати притаманні їм особливі умови. Зрозуміло, що в процесі децентралізації влади загострюватиметься дискусія щодо повноважень у реалізації гірської політики України. Сьогодні з впевненістю можна стверджувати одне, це мають бути свого роду позитивні стейкхолдери.  Повноваження щодо розроблення і реалізації стратегій їх розвитку на середньо- і довгострокову перспективу повинні покладатись передусім на регіональний рівень влади. Галузі теж зобов’язані переглянути свої секторальні перспективи щодо розвитку у цій місцевості. Відповідальними та активними повинні бути громади і громадське суспільство. Розробка стратегії розвитку гірських територій змусить скоригувати перспективи на майбутнє на різних щаблях влади, в секторах виробництва, внести зміни й додати окремі положення до законодавства. При цьому держава має зайняти відповідальну позицію щодо фінансування інвестиційних вкладень у розбудову гірських районів (формування транспортних, комунікаційних, інформаційних мереж тощо). Такими є реальні дії та кроки, якими пройшли та проходять країни ЄС, реалізуючи гірську політику.

hay

У європейському просторі гірські території визначені як самостійна частина загальноєвропейської програми просторового розвитку, що включає заходи економічного і соціального розвитку, охорону та використання природних ресурсів і враховує місцеві традиції та культурні особливості.

В Україні існуюча система стимулювання розвитку гірських та проблемних територій має вузький набір засобів заохочення і не створює дієвих стимулів для забезпечення ефективного управління їх розвитком. Законодавством передбачено: надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, інноваційних та консалтингових центрів, венчурних фондів тощо; спрямування міжнародної технічної допомоги на розв’язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем; сприяння зайнятості населення, забезпечення фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового будівництва, охорони здоров’я та охорони довкілля. Стимулювання розвитку регіонів та їх частин може здійснюватись шляхом  запровадження особливих механізмів бюджетної, податкової, грошово-кредитної, інноваційної та інвестиційної політики щодо них, створення максимально сприятливих економічних, правових та інституційних умов у їх межах з метою прискорити формування та ефективне функціонування нових суб’єктів господарювання, що визначає Концепція державної регіональної політики. Як засвідчує практика, вказані законодавчі ініціативи були мало задіяні до регулювання соціально-економічного розвитку гірських районів. Головна проблема криється у невизначеності мети їх розвитку. На наш погляд, в першу чергу слід зосередитись на розробці комплексної стратегії сталого розвитку гірських територій на довгострокову перспективу, яка б повноцінно враховувала наявний потенціал, потреби і пропозиції гірських районів.

1420994903_karpaty

Визначальною передумовою і чинником розвитку гірських територій є наявність і структура земельного фонду, особливо частка ріллі у структурі сільськогосподарських угідь. Без зайвого доведення можна стверджувати про незначні земельні ресурси для розвитку сільського господарства. Гірське сільське господарство як базова галузь не має державної підтримки, що стримує впровадження таких перспективних напрямів використання земельно-ресурсного потенціалу як виробництво органічної продукції тваринницького походження, агротуризм тощо.

Розбудова дієвої системи управління розвитком гірських територій потребує:

  1. законодавчого врегулювання важливих для розвитку гірських територій питань. На теперішньому етапі законодавство залишається неповним і суперечливим, що, з одного боку, підтверджує відзначену вище відсутність стратегії розвитку гірських територій, з іншого – свідчить про непослідовність державної регіональної політики. Необхідним є прийняття низки нормативних актів, які формують головний тезис – в межах гірських районів ініціюється активна регіональна політика.
  2. формулювання методологічних підходів до організації системи управління розвитком гірських територій. Традиційний підхід спрямований на визначення потреб гірських районів та формування проблем, які треба вирішити, і як показує практика, не вирішуються. Тобто, носить компенсаційний характер – виплачується компенсація за проблеми минулого. Альтернативний підхід передбачає мобілізацію і пошук «прихованих» можливостей цих територій та більш ефективне використання наявного ресурсного потенціалу. На наш погляд, у такої системи має бути реальна здатність формувати умови для розвитку гірських районів та реалізації їх інтересів, визначати подальший шлях розвитку на основі повноцінного ресурсного забезпечення і використання з метою задоволення широкого кола потреб цих територій.
  3. розкриття сутності розвитку гірських територій. Розвиток гірських територій розглядаємо як неповоротну, спрямовану, закономірну зміну цього об’єкту, котрий досягається за умов забезпечення належного рівня соціальних послуг, досягнення встановлених державою стандартів життя, підвищення економічної ефективності виробництва при раціональному використанні природних ресурсів і збереженні навколишнього природного середовища.
  4. визначення сукупності принципів побудови управлінського простору. Європейський досвід спрямовує на використання у розбудові дієвої системи управління розвитком гірських та проблемних регіонів засад правової впевненості, відкритості, прозорості, відповідальності та результативності.
  5. ресурсного забезпечення управління розвитку гірських територій. Повна підконтрольність органів місцевого самоврядування через механізми делегованих державою повноважень практично не залишає можливостей для реального місцевого економічного розвитку.
  6. формування інформаційної бази даних щодо розвитку гірських регіонів, яка необхідна для проведення всебічної оцінки й прийняття науково-обґрунтованих рішень. Позиціонування гірських територій повинно бути чітко визначене у законодавстві, що сприятиме покращанню моніторингу цієї системи, залученню інвестицій та ін. Інформаційне забезпечення має бути достатньо деталізованим, регулярним, доступним і зручним як для органів управління, так і для кожного громадянина суспільства.

К.е.н. Ірина Колодійчук, старший науковий співробітник відділу регіональної екологічної політики та природокористування ДУ «Інститут регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАН України»

... ... .
404